РОМА́Н1, у, ч.
1. Великий за розміром і складний за побудовою прозовий (рідше віршований) оповідний твір художньої літератури, в якому широко охоплено життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів, їхня психологія, побут і т. ін. Настуся з нудьги читала дуже багацько книжок, та все романів (Н.-Лев., IV, 1956, 229); В романі, на відміну від повісті і оповідання, висвітлюються не окремі епізоди, а значні періоди життя людини, її зв’язки з багатьма іншими персонажами (Укр. літ., 9, 1957, 62); Нова людина епохи соціалізму зримо й привабливо встає з сторінок романів і оповідань, написаних Гончарем (Про багатство л-ри, 1959, 231).
2. розм. Любовні стосунки, зв’язки між чоловіком і жінкою. Він перший раз мав роман з такою значною дамою (Коцюб., І, 1955, 405); В останні дні перебування на волі Шевченко гуляв на весіллі Куліша та Ганни Барвінок, роман яких зав’язався на зелених святах у Галагана (Бурл., О. Вересай, 1959, 145).
◊ Крути́ти рома́н див. крути́ти.
РОМА́Н2, у, ч., рідко. Те само, що роме́н. Ой по горі роман цвіте, Долиною козак іде (Шевч., II, 1963, 345).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 876.