РОМА́НЕЦЬ, нця, ч., зневажл. Те само, що роман1. — Наплодилося до ката у вас таких, що пишуть повісті та романці і усякі теревені (Кв.-Осн., II, 1956, 249).
РОМАНЕ́ЦЬ, нця́, ч., рідко. Пестл. до рома́н2. Росте зіллячко романець… Кращий парубок, як вдовець (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 324).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 876 - 877.