РО́ТА, и, ж. Військовий підрозділ, що входить до складу батальйону. Брянський стрибнув у глибоку траншею, що вела до стрілецьких рот (Гончар, III, 1959, 40); Рота лейтенанта Шрама зайняла оборону вночі (Собко, Шлях.., 1948, 43); Одного ранку з гори Семен побачив роту червоноармійців на лижах (Сміл., Зустрічі, 1936, 204); // перен., кого. Про велику кількість людей. Тут рота косарів з гребцями Йшли битись з косами, з граблями, Ніхто од бою не цуравсь (Котл., І, 1952, 182); Вийшла козачка за ворота — Сидить жінок ціла рота (Чуб., V, 1874, 1171).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 888.