РОТА́ТИЙ, а, е, розм.
1. Який має великий рот (у 1 знач.); з великим ротом. Коли в полі його зору опиняється розхристано-безтурботний Лукіїн скептик чи ротатий син Осадчого, що ростом вже переганяє батька,.. то густі брови Яцуби мимоволі насуплюються, а погляд стає тягучим, важким, свердлючим (Гончар, Тронка, 1963, 136); З моря солоних глибин Випливали ротаті акули (Рильський, І, 1960, 335); Не присідаючи й на хвилину, цілий день буде вона [пташка] літати сюди-туди, щоб нагодувати ненажерливих ротатих діточок своїх (Тют., Вир, 1964, 202).
2. перен. Крикливий, галасливий. Ото ротата..— на все село (Номис, 1864, № 12983); Софія.. жваво щось говорила приятелькам і була така ж ротата, як і вчора (Гончар, Таврія, 1952, 344).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 888.