РУ́БА, присл. Вертикально, ребром, на вузький край. Установили руба зверху пляшки копійку, і корнет вцілив (Збірник про Кроп., 1955, 23); Скеля гордо височить над покрученим гірським шляхом. Цей велетенський камінь — мов поставлена руба біло-сіра, неписана книга віків (Мас., Під небом.., 1961, 149).
◊ Пита́ння стої́ть (ста́виться) ру́ба — про те, що набуває надзвичайної гостроти, важливості для кого-небудь. Юначе славний, юнко люба! Коли стоїть питання руба, щоб захищати світ новий,— Удар готуй ти лобовий (Тич., До молоді.., 1959, 12); Сказа́ти (запита́ти) ру́ба — висловитися у стверджувальній чи питальній формі категорично, з усією рішучістю. Комбайнер відчуває, як сміливість хвилями накочується на його серце, нехай тільки з’явиться [Палазя], він, запитає її руба… (Ю. Янов., II, 1954, 189); Става́ти (ста́ти) ру́ба: а) застрявати в горлі. Стає руба шматок хліба в горлі (Мирний, І, 1949, 282); б) втрачати рухливість, гнучкість, переставати згинатися.— Хочу поспитати — де вона, що з нею, а язик як став руба, так і не ворухнеш ним (Коцюб., І, 1955, 144); в) опиратися чому-небудь, рішуче протестувати проти чогось. Настала осінь. Почали загадувати до школи. Наум гадав віддати Семена, але Наумиха стала руба і затялась, що не пустить (Коцюб., І, 1955, 103); Ста́вити (поста́вити) пита́ння ру́ба — запитувати про що-небудь, заявляти щось категорично, з усією рішучістю. [Бережний:] Я ставлю питання руба: хто має право цей авторитет відняти у мене? (Мик., І, 1957, 394); Горький руба поставив питання перед творчою інтелігенцією капіталістичних країн: «З ким ви, майстри культури?» (Тич., III, 1957, 456).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 890.