РУБНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка. Однокр. до руба́ти 1-5, 7. І враз відсічена петля Безсило впала у поля. Козак-нетяга у долині Рубнув її (Стельмах, Жито.., 1954, 91); Він уп’явся в неї колючими зеленими очима, аж подався наперед: — Запам’ятайте!— підняв руку і рубнув нею в повітрі. — Все, що тут робили, писали, говорили — забудьте!.. Нікому ні слова… (Хижняк, Тамара, 1959, 75); [Тетяна:] Рубець у нього тут, рубнув, знать, шаблею татарин!.. (К.-Карий, І, 1960, 149); Він присунув ближче табуретку, покрутив свої русяві відстовбурчені вуса і рубнув прямо: — Мені потрібні патрони (Мик., II, 1957, 298).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 894.