РУБОНУ́ТИ і рідко РУБАНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка, однокр. Підсил. до рубну́ти. Тесля рубонув так по ціпилну, аж воно зломилось, він кинув спересердя, друге взяв, не встаючи (Л. Укр., І, 1951, 443); — Ну, вже і оратор з тебе!.. Пилип Семенович рубонув повітря кулаком (Ткач, Крута хвиля, 1954, 171); Рейтар, одбиваючись, в останню мить так рубонув рудого по руці, аж його шабля, засвистівши, блисконула геть (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 89); [Гаврило:] Ми сьогодні з Трошею.. рубонули [вугілля] стільки, що аби вивезли за три зміни (Корн., II, 1958, 141); — Коли це де не візьмись Охрім: «А я б,— каже,— з котелок [каші] рубонув» (Тют., Вир, 1964, 337).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 894.