РУБЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок., перех.
1. Робити рубчастим.
2. Лишати на чому-небудь слід у вигляді рубця (у 2 знач.). *Образно. Хіба мало людей приходили сюди [в суд], ще почуваючи за спиною свій грунт, а, заточуючись, виходили звідси з судними папірцями, що підписами і печатками відкраювали землю і наділи, рубцювали людське серце (Стельмах, І, 1962, 381); У спустілому домі батьків Надія почала своє вдовине життя.. Роки повільно рубцювали на серці рани (Чорн., Красиві люди, 1961, 47).
3. Зшивати краї шматків тканини, шкіри, утворюючи рубець (у 4 знач.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 894.