РУДОБРО́ВИЙ, а, е. З рудими бровами. Старший з дозорців — рудобровий матрос, з вилинялим, ледь помітним написом на безкозирці «Дерзкий», вхопивши офіцера за рукав, потяг його до Махна (Гончар, II, 1959, 338); — Я пізнаю його, рудобрового негідника (Трубл., І, 1955, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 896.