РУ́ЖА, і, ж., діал. Троянда. Буйними кущами росли тут жоржини, слалась по землі красоля, тягнулися до сонця рясні стебла руж (Шиян, Баланда, 1957, 144); Рве [дівчинка] і ружу, й незабудки, І любисток молодий (Щог., Поезії, 1958, 412); *У порівн. Посмішка вибухнула в неї на лиці, розквітла, мов червона ружа (Загреб., Спека, 1961, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 897.