РУЙНІВНИ́К, а́, ч. Той, хто (те, що) руйнує що-небудь. Рух руйнівників машин почався разом з виникненням машинного виробництва (Нова іст., 1956, 28); Ясно, що партія не може існувати, не борючись з усіх сил з руйнівниками партії (Ленін, 23, 1972, 75); Хімічний елемент фтор, давно відомий як руйнівник речовин, тепер стає творцем (Веч. Київ, 20.II 1968, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 898.