РУКОЯ́ТКА, и, ж.
1. Частина ручного інструмента, зброї і т. ін., за яку його тримають; держак. Парникова мотика складається з металевого корпуса.. та дерев’яної рукоятки (Хлібороб Укр., 4, 1969, 23); Одною рукою стискував [Оксен] рукоятку автомата, другою дуло (Тют., Вир, 1964, 440).
2. Деталь механізму, приладу, за яку беруться рукою для пересування, перемикання, повороту. Машиніст рукояткою контролера регулює швидкість і силу тяги електровоза (Сигналізація.., 1955, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 906.