РУНЬ, і, ж., поет. Те саме, що ру́на3. [Мавка:] Іди, поглянь, чи в полі рунь зазеленіла (Л. Укр., III, 1952, 205); Восени нас тішить далеч синя І рунь на полі сходить молода (Рильський, III, 1961, 306).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 910.