РУСА́ЛКА, и, ж. За народними повір’ями — казкова водяна істота в образі гарної дівчини з довгими розпущеними косами й риб’ячим хвостом; водяна німфа. — І русалки, й мавки — все з нехрещених дітей… По полях, по лісах, по водах живуть… І скрізь таке, що його й не бачиш, а воно живе… От диво! (Гр., II, 1963, 333); Здається, не здивувалася б Ганна, якби раптом збурунилась вода і з-поміж латаття стали вихоплюватись на берег одна за одною голі русалки і, гріючись при місяці, стали б розчісувати свої довгі розпущені коси (Гончар, II, 1959, 266); * У порівн. Чепурні берези маяли на вітрі, як русалки, зеленими косами (Коцюб., I, 1955, 308).
Лісова́ руса́лка — те саме, що ма́вка 1. Далекий чарівний сміх зовсім завмер, наче вони своїм криком сполошили.. пестливу лісову русалку (Баш, На.. дорозі, 1967, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 911.