РУХОВИ́Й, а́, е́. Стос. до руху (у 3, 5 знач.). Вогнища збудження в центральній нервовій системі зумовлюють руховий неспокій (Шк. гігієна, 1954, 57); Слабість м’язів і зв’язок позначається на сповільненні в розвитку рухових умінь — діти, хворі на рахіт, не вміють сидіти, повзати і ходити (Хвор. дит. віку, 1955, 126); // Який приводить що-небудь у рух або керує рухом когось, чогось. З моменту включення гальмової рухової установки до приземлення корабель пролітає близько 8 тисяч кілометрів (Рад. Укр., 26.IV 1961, 1); Центральну нервову систему адреналін пригнічує, але закінчення рухових нервів не паралізує (Вибр. праці О. О. Богомольця, 1969, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 915.