РУШІ́Й, я́, ч.
1. Пристрій для надання руху певному транспортному засобу. Справді, як може злетіти в повітря літак, коли головного його рушія,— гвинта,— знято (Собко, Зор. крила, 1950, 129).
2. перен. Сила, яка спонукає до чого-небудь, сприяє росту, розвиткові чогось. Рушієм і мірою життя є добро, а не зло, дружба, а не зненависть і не поневолення (Довж., III, 1960, 32); // Людина, яка рухає що-небудь, сприяє розвиткові чогось. Визначальним у соціалістичному гуманізмі завжди був і є погляд на людину як на рушія історії, творця всіх духовних і матеріальних благ (Рад. літ-во, 4, 1964, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 918.