РУЇ́ННИЙ, а, е.
1. Прикм. до руї́на 1. У бетонних буреломах все узбережжя. Велетень якийсь, Геракл XX віку, бився тут з морем, і зосталось побойовище: багатотонне груддя залізобетону, як після бомбування, лежить вподовж берега в руїнному хаосі (Гончар, Циклон, 1970, 3).
2. Те саме, що руйнівни́й. Здається, що нагромаджені засоби руїнної матерії пруться, тиснуть велетня [хмару] і що він гнеться та стогне під їх вагою (Фр., IV, 1950, 339); Ні урагану злого міць руїнна, Ні буйства вод старого Тіберіна, Що стільки раз вставав на тебе [Риме] він, Не збили гордої твоєї вроди, І навіть прах святих твоїх руїн Ще вабить владарів, сліпить народи (Зеров, Вибр., 1966, 448).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 897.