РЯ́ВКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Те саме, що га́вкати 1. Докучай [собака] зиркає у наш бік,.. рявкає суворим басом і мчить далі (Вишня, II, 1956, 126).
2. перен. Голосно говорити, кричати. Зупиняється [лейтенант] на відстані десяти кроків, мовчки поводить по солдатському гурті байдужим поглядом і несподівано рявкає: — Встати!.. (Кол., На фронті.., 1959, 95).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 922.