РЯДНИ́НА, и, ж.
1. Цупке домоткане полотно з конопляної або лляної пряжі. В кімнаті квіти і стежки з зеленої ряднини (Сос., І, 1957, 118); Тільки почало світати, він зробив з ряднини чорну корогву, рушив з нею по Любячу (Скл., Святослав, 1959, 20); // Одяг із такої тканини. Ти в мами ходиш в грубій ряднині, а в нас будеш ходити в синілі кармазині (Чуб., V, 1874, 393); Мов одірвалось од гіллі, Одно-однісіньке під тином Сидить собі [хлоп’я] в старій ряднині (Шевч., II, 1963, 228).
2. Те саме, що рядно́ 1. Катря витягла з-під себе другий край ряднини і вкрила нею сина (Мирний, IV, 1955, 298); Батько вимостив сіном Максимового воза. Заслав картатою рядниною (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 11); * Образно. Минає [Тсрентій] кучеряві груші. що сумно самотіють у полях, опускається в яруги, що накриваються на ніч м’якою рядниною туману (Стельмах, І, 1962, 499).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 923.