РЯТІВНИ́К, а, ч.
1. Той, хто рятує або врятував кого-, що-небудь. Тихович сердечно подякував свому рятівникові (Коцюб., І, 1955, 204); — Оце ваш рятівник!— сказав Рультен, показуючи на брата. Здивувались прибулі з пароплава, що такий малий хлопець їх врятував (Трубл., І, 1955, 180).
2. Те саме, що рятува́льник. Він день у день провадив навчання з своїми санітарами й санінструкторами, домагаючись, щоб вони досконало оволоділи професією рятівників людського життя в бою (Кучер, Голод, 1961, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 926.