РІВНОЦІ́ННИЙ, а, е.
1. Який має однакові з чим-небудь ціну, вартість.
2. Однаковий з ким-, чим-небудь своїми якостями, властивостями, значенням, роллю і т. ін. — Ви хочете зруйнувати його [народу] світогляд, його віру, хоч замість того нічого рівноцінного не даєте йому… (Коцюб., II, 1955, 137); Колгосп має багато випасів. Не всі вони рівноцінні. Значна площа їх потребує поліпшення (Колг. Укр., 7, 1958, 24); Вживати іншомовне слово, коли є рівноцінне йому російське слово, — означає ображати і здоровий розум і здоровий смак (Бєлін., Вибр. статті, 1948, 342).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 552.