РІДНИ́ТИ, ню́, ни́ш, недок., перех. 1. Створювати родинні стосунки, зв’язки між ким-небудь.
2. перен. Робити близькими духом, звичками, поглядами і т. ін., створювати дружні взаємини. На полі зібралося кілька любечан, людей одного роду, що хоч і пішли з рідного гнізда, але мали те, що з’єднувало їх і ріднило, — землю (Скл., Святослав, 1959, 98); Кожна зустріч, хоч не часті й випадкові були ці зустрічі, ріднила нас все більше й більше (Вільде, Пов. і опов., 1949, 10); Під впливом Криштофа та проповідей Петра Скарги Януш став католиком. Це їх найбільше ріднило (Ле, Наливайко, 1957, 68); Цих великих людей [Т. Шевченка і М. Чернишевського] ріднили властиві їм обом незламна твердість, непохитність революційних поглядів і матеріалістичних переконань, їх палка любов до батьківщини (Іст. УРСР, І, 1953, 470).
3. перен. Робити що-небудь подібним до чогось, схожим на щось у певному відношенні. Янка Купала.. часто вживав порівняння, які ріднять його твори з фольклорними (Нар. тв. та етн., 3, 1962, 88); Поетичність, задушевність у зображенні картин природи ріднять пейзажі митця з мелодійними українськими піснями (Мист., 3, 1967, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 558.