РІЗОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка. Підсил. до різну́ти. Блискавично вихопив [Андрійко] з кишені ножа, різонув вірьовку, підхопив зів’ялу Тетяну Павлівну на руки (Цюпа, Назустріч.., 1958, 303); Вода була холодна, вона так і різонула тіло (Донч., V, 1957, 26); Як тільки молоді підійшли до воріт, різонула троїста музика (Бурл., О. Вересай, 1959, 172); От раз в перепалці.. різонула Тимосі: — Ви бушуєте, поки нема мого Антося, а хай-но приїде, то дасть він вам гарту! (Свидн., Люборацькі, 1955, 193); Передній з розгону Павла нагайкою по спині різонув, хлопець аж вигнувся… (Горд., Чужу ниву.., 1947, 120).
◊ Різону́ти по се́рцю див. се́рце.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 571.