РІШУ́ЧІСТЬ, чості, ж. Властивість за знач. рішу́чий 1, 2. [Xоростіль:] І ви, панно, будьте здорові! Чого вам більше бажати? Щоб ваша рішучість і енергія не покидали вас ніколи! (Фр., IX, 1952, 169); Командувач виявив за даних обставин всю силу характеру й рішучість полководця (Ю. Янов. II, 1958, 237); В її погляді була тепер спокійна рішучість (Дмит., Розлука, 1957, 125); [Ленін:] Повстання почалось… ідіть, товариші, дійте з найбільшою рішучістю і неодмінно переходьте в наступ (Корн., І, 1955, 195); Воронцов дружив з командиром полку, любив його за рішучість та чесність в бою, за гарячий темперамент (Гончар, III, 1959, 349); Як на крилах, мчав з фортеці Лазаревський, повний рішучості негайно клопотатися, щоб якось полегшити долю Шевченка (Тулуб, В степу.., 1964, 35); — Хочу я, Голдо, в цирк поступити, акробатом стати, а от рішучості ніяк не наберусь… (Ткач, Арена, 1960, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 582.