САДОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., однокр., розм. Підсил. до садну́ти. — Вона .. як садоне мене у груди, так я аж під лавою опинився (Стор., І, 1957, 37); Дорош садонув його ногою в живіт. Німець відлетів у кущі (Тют., Вир, 1964, 319); // безос. — Здорово, здорово садонуло… Ну, куди ж влучило? — натягаючи шапку, жваво розпитував старий (Гончар, II, 1959, 217).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 14.