СА́ЛЬНИК, а, ч.
1. Жирова складка в очеревині людини та ссавців, що є захисним органом черевної порожнини; чепець. Великий сальник; Малий сальник; // Те саме, що здір.
2. Страва з гречаної каші з печінкою і меленим перцем, запечена у здорі. Сальника хазяїнові засмажили, бо Іван Петрович дуже любив сальника… (Вишня, II, 1956, 37); Стрекотали пащекуваті перекупки, що сновигали поміж возів, пропонуючи свій невибагливий крам: — Сальники гаряченькі з гречаною кашею… (Добр., Очак. розмир, 1965, 44).
3. техн. Пристрій для ущільнення отворів, через які проходять рухомі частини механізмів (вали, штоки тощо). Ми спробували якось виготовити сальник ущільнення для насоса «КСМ» не з бронзи, як робиться на заводі, а з капрону. Служив він разів у чотири довше (Роб. газ., 29. V 1965, 2); Андрій Дубченко припасовував кільця сальника (Бойч., Молодість, 1949, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 22.