САЛЮТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док. Урочисто вшановувати кого-, що-небудь рушничними або артилерійськими залпами, ракетами, спуском і підняттям прапора і т. ін. Січові старшини спорядили пишний почет назустріч імператорському послові, салютували з гаківниць на честь його прибуття (Ле, Наливайко, 1957, 196); Ставши в бухті проти Соколиного виселку, корабель салютував гарматними пострілами (Трубл., Шхуна.., 1940, 67); Понад триста разів столиця нашої Батьківщини Москва салютувала на честь славних перемог радянських військ над військами фашистської Німеччини (Ком. Укр., 5, 1970, 57); — Струнко, орли і гвардія! — кричить товариш Швед і салютує, як уміє, шаблею (Ю. Янов., II, 1958, 195); Салютує піонер Принесеній зі Сходу волі (Брат., Пісня.., 1953, 3); // рідко. Приклавши руку до головного убору, вітати когось по-військовому. По хвилі підійшов до нас офіцер, його знайомий, проговорив до нього кілька слів, салютував і пішов (Фр., III, 1950, 108).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 21.