САМОВПЕ́ВНЕНИЙ, а, е. Занадто впевнений у собі, у своїх можливостях, здібностях і т. ін. Як і всі вродливі хлопці, він був трохи самовпевнений, але намагався це приховати (Собко, Біле полум’я, 1952, 151); Він стояв перед нею — молодий, самовпевнений. Ольга відчувала за ним якусь приховану силу: він знає, що каже і що робить, і взагалі більше від неї знає (Дор., Не повтори.., 1968, 93); // Який виражає впевненість у собі, свідчить про неї. Дорош озирнувся і, побачивши Гната, його незалежну позу, його ревізуючий погляд, його самовпевнене обличчя, — догадався, що це і є голова сільради Гнат Рева (Тют., Вир, 1964, 117); Нахабство і цинізм тих слів і цей порух самовпевненої зверхності образили Франка (Кол., Терен.., 1959, 109); — Що ж, усім не догодиш,— замурмотів Корж голосом, в якому вже не чулось тих самовпевнених нот, які звучали на початку розмови (Добр., Тече річка.., 1961, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 32.