САМОЗАКО́ХАНИЙ, а, е. Закоханий у самого себе, впевнений у своїй надзвичайній вроді, у виняткових розумових здібностях і т. ін. — Ти —— обмежена, а думаєш, що все знаєш, бо самозакохана (Донч., V, 1957, 316); Куліш манірний, красивий, самозакоханий, як завжди, пишномовно зустрів Тараса (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 396); * Образно. Скоро їх [чайок] зовсім не стає видно. Лише крізь вуркотливий гомін самозакоханого моря ледь чутно долинають сюди жалісливі оклики віковічних мешканців цього голубого простору (Логв., Давні рани, 1961, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 36.