САМОСТРІ́Л1, а, ч.
1. Старовинна зброя — лук з прикладом і спусковим механізмом для метання стріл і каміння. Здалека вже чула [бабуся] гук гармат і свист самострілів (Кобр., Вибр., 1954, 183); // Дитяча іграшка у вигляді такої зброї. Діти пані Баличиної вигадали чудову гру: вони засіли на дубі, в глибині саду, і відстрелювалися з іграшкових самострілів від інших дітей (Тулуб, Людолови, І, 1957, 104).
2. Пристрій особливої будови, за допомогою якого полюють на звірів. — А ще як полюють на вовків? — спитав хлопець. — Завтра побачиш. Будемо ставити самостріли (Багмут, Щасл. день.., 1959, 170).
САМОСТРІ́Л2, а, ч. Солдат, що навмисне поранив себе. Не поранений, а самостріл він. Перепанікував, розгубився і бахнув сам себе десь у кущах в руку (Гончар, Людина.., 1960, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 47.