САМОУ́К, а, ч.
1. Той, хто навчився чого-небудь самостійно, без систематичного навчання, без керівника. Самоук.. Федотов.. став основоположником критичного реалізму в російському живописі (Рад. Укр., 4.VII 1965, 4); В листах надсилають мені й ноти, написані обдарованими самоуками (Тич., III, 1957, 320).
2. у знач. присл. самоу́ком. Самостійно, без систематичного навчання, без керівництва. Самоуком Петро Алексєєв навчився грамоти й жадібно шукав відповіді у книгах на питання про становище робітників і селян (Іст. СРСР, II, 1957, 246).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 49.