САПФІ́Р, ч.
1. род. у. Різновид мінералу корунду прозоро-синього або волошково-синього кольору, коштовний. Родовища сапфіру.
2. род. а. Окремий камінець цього мінералу, що використовується як ювелірна прикраса. На дні казана лежало дороге намисто: один разок червоних рубінів, другий — синіх, як небо, сапфірів (Н.-Лев., III, 1956, 293); Ніжно рожевіли на ній [іконі] топази, синіли сапфіри (Донч., III, 1956, 143); * Образно. Сапфіри оченьки твої, Кохані очі милі (Л. Укр., IV, 1954, 106); * У порівн. Сонячне висвічується око, Пливе по обрію могутнє, осяйне І в барвах міниться: то, як сапфір, ясне, Червоне, як рубін, немов топаз, жовтаве (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 322); Вдалині, поміж стрункими силуетами висотних будівель голубіло сліпучим сапфіром море (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 57.