САТРА́П, а, ч.
1. іст. Правитель області, провінції у стародавній Персії та Мідії, який мав необмежену владу. Перська держава поділялась на області, або сат-рапії. На чолі кожної області стояв намісник, або сатрап (Іст. стар. світу, 1957, 52).
2. перен., книжн. Деспотичний правитель, начальник, який не зважає на закони, поводиться самовладно; тиран. Найшовсь-таки один козак Із міліона [мільйона] свинопасів, Що царство все оголосив: Сатрапа в морду затопив (Шевч., II, 1963, 297); // Підлеглий правителя, що є покірним виконавцем його волі. Ні тяжкі випробування, ні постійні жорстокі переслідування і гоніння з боку царя та його сатрапів, ні десятирічне нелюдське заслання..— ніщо не зломило волелюбного духу народного бунтаря [Т. Шевченка] (Літ. газ., 4.III 1961, 1); Гітлерівський сатрап Кох закликав підлеглих йому чиновників до посилення рабсько-кріпосницьких порядків і грабування України (Іст. УРСР, II, 1957, 551).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 61.