СВАВО́ЛЕЦЬ, льця, ч., рідко. Те саме, що сваві́льник. — Треба припинити вражих синів,— гукав голова до писаря,— дуріють, мов несамовиті.. А вже той Денис, то такий сваволець, що й на світі нема такого (Н.-Лев., VI, 1966, 359).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 64.