СВАВІ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Який діє на власний розсуд, не зважаючи на волю й думку інших; самовільний. Вона безжурна… свавільна, тут і там на відвідинах забавляється (Коб., II, 1956, 294); О. Телесницький.. раз у раз жалувався на нас, що ми ліниві, ..свавільні і що без бійки не можна собі з нами дати ради (Фр., IV, 1950, 232); Характером своїм свавільна Орина немало попсувала крові батькам (Стельмах, Хліб.., 1959, 136); * Образно. Ніхто не відає, куди нас кинуть свавільні хвилі (Л. Укр., І, 1951, 312); Навколо гуло, гуркотіло, гриміло, ніби сварилися між собою хмари, гори і свавільні вітри (Ів., Вел. очі, 1956, 67); // Власт. такій людині. Безкарна, свавільна поведінка пана, хазяїна над безправним сільським людом, давно тривожила серце юнакові (Горд., Чужу ниву.., 1947, 42); Обра́зи не пробачать [Гамалії], з двох слів у бійку лізуть, є щось дике і свавільне у їх характері, тигряча кров тече по їхніх жилах (Тют., Вир, 1964, 21); // Який виражає свавілля. Чорні від страждання мої ночі, Білі від скорботи мої дні Впали у твої свавільні очі, Жадібні, глибокі і чудні (Сим., Земне тяжіння, 1964, 90); // Здійснюваний без дозволу, на власний розсуд, без достатніх підстав. Чи потребує ж особливого роз’яснення, що свавільна і жартівлива пародія одного Фрейлігратового вірша.. зовсім не має на меті зневаги поета? (Л. Укр., IV, 1954, 134); Перечитайте думу пізнішого часу, скажімо, про Хмельницького і Барабаша або про смерть Хмельницького, і ви, якщо не звертати уваги на історичні неточності, на свавільні зближення далеких по часу подій і т. ін., здивовані будете тверезо-реалістичним тоном розповіді (Рильський, IX, 1962, 231); // Який розвивається, відбувається безконтрольно, стихійно. Нелегко було спрямовувати свавільну течію зборів (Жур., Звич. турботи, 1960, 106).
2. Який суперечить установленим законам, позбавлений справедливості; беззаконний. Коцюбинський допомагає революційним гурткам, організовує страйк службовців проти свавільних дій царської поліції (Іст. укр. літ., І, 1954, 603).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 63.