Слово "свербіти" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СВЕРБІ́ТИ, би́ть, недок.

1. Відчувати свербіж (про тіло і його частини). Борода свербіла після голення (Коцюб., І, 1955, 40); Свербить спина тая, що немає сил терпіти (Коп., Лейтенанти, 1947, 5); — Очі мої під пов’язкою неймовірно свербіли (Ю. Янов., II, 1954, 77); // безос. Кропиву ми викопували з корінням і складали в купу. Пожалили руки, дуже свербіло (Донч., V, 1957, 200); // Викликати відчуття свербежу (про рани, що загоюються, прищі і т. ін.). Ще свербіли Від панських буків синяки (Фр., X, 1954, 283); Гноянки свербіли.., Солоха їх чухала, роздирала (Мирний, І, 1954, 56); — Шрами й досі сверблять (Добр., Очак. розмир, 1965, 64); // рідко. Давати відчуття тупого болю; нити. Зурна повторяла один і той самий голос, монотонний, невиразний,.. аж робилось млосно, аж починало під серцем свербіти (Коцюб., І, 1955, 395).

◊ Ву́ха свербля́ть у кого, кому — те саме, що Ву́ха в’я́нуть (див. ву́хо). Загинав [п’яний] такі слова, що в решти слухачів свербіли вуха (Ю. Янов., І, 1958, 95); Доло́ня сверби́ть у кого — хтось буде незабаром лічити гроші; комусь хочеться лічити гроші. У попа завжди долоня свербить (Укр.. присл.., 1955, 23); І за ву́хом не сверби́ть див. ву́хо; Но́ги (п’я́ти) свербля́ть кому, у кого, рідко кого — комусь дуже хочеться йти, тікати і т. ін. — Давай утікати,— сказав Лучук Сивооку. — Давно вже сверблять мені ноги дати драла від цього кендюха (купця] (Загреб., Диво, 1968, 146); — Що ж, кого сверблять п’яти, може йти й до біскупа, але я знаю, що з того нічого не буде (Фр., VIII, 1952, 25); Ру́ки свербля́ть (свербі́ли) у кого, кому: а) комусь дуже хочеться побитися з ким-небудь, ударити когось. [Микита:] Гляди, щоб я тебе іноді, бува, не мазнув по губах! Щось у мене дуже сверблять руки! (Кроп., І, 1958, 79); Йому аж руки свербіли до бійки (Коцюб., І, 1955, 34); Свербіли руки вдарити пихатого осавула, але треба було мовчати (Тулуб, Людолови, II, 1957, 195); б) комусь дуже хочеться робити що-небудь, займатися чимсь. — Та без роботи.. скоро волосся й на долонях проросте… Так сверблять руки, так сверблять! (Морд., I, 1958, 133); У хлібороба аж свербіли руки, тягнулись до коси (Цюпа, Назустріч.., 1958, 353); Язи́к сверби́ть див. язи́к.

2. безос., з інфін., перен., розм. Дуже хочеться щось зробити. Гнатові теж свербіло потанцювати, але в нього ще боліла рука, тому він тільки притупцьовував ногами (Тют., Вир, 1964, 210); Данькові давно вже свербіло майнути.. десь аж на саме верхів’я, повоювати з граками (Гончар, Таврія, 1952, 181).

3. перен., розм. Викликати хвилювання, тривогу; бентежити; непокоїти. Знов та й знов повертались [дівчата] до того, що свербіло найдошкульніше, до проноз та підслухачів (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 483).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 68.