СВЕ́РДЕЛ, дла, ч. Ріжучий інструмент, обертаючи який, роблять отвори, заглибини в металі, дереві, грунті і т. ін. Діждався Петро півночі, одягся, узяв з собою три мішки й свердел та й пішов до гамазеїв (Гр., І, 1963, 255); Він кидався на стіну залізної руди, притискав до неї пневматичний свердел, який джеркотів, наче кулемет (Ю. Янов., Мир, 1956, 171); * У порівн. — В тебе слово, як свердел; язик, як бритва (Н.-Лев., III, 1956, 321).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 69.