СВЕРДЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. Те саме, що свердли́ти. Марійка найбільше любила свердлувати (Донч., V, 1957, 365); — Подобається [картина], дівчинко? — запитує чоловік тихим, лагідним голосом, свердлуючи Ганну поглядом (Коз., Сальвія, 1959, 45); Здавалося йому, що в голосі його власних слів дзвенів якийсь інший, чужий голос, острий, що свердлував його душу і наповнював її дивним неспокоєм (Фр., III, 1950, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 70.