СВИНО́ТА, и, ж.
1. збірн., розм. Свині. А хата в того Хоми така, що й вікна в землю повгрузали, дак він кілочками пообгороджував, щоб свинота не повибивала (Барв., Опов.., 1902, 190);— Як напровесні випустиш свиноту з подвір’я, то вона без догляду аж до глибокого снігу нагулює жир (Стельмах, І, 1962, 72).
2. перен., лайл. Неохайна людина. [Кіндрат Антонович:] Хоч би ноги обтер, свинота бісова, так в болоті і преться в горницю (Кроп., II, 1958, 311); // Непорядна, нечемна, невдячна людина. — Ах, ти ж свинота! Ти прийшов, а я ще мушу Відчинять тобі ворота? (Сам., І, 1958, 258); // збірн., заст. Зневажлива назва представників нижчих верств населення (селян, міської бідноти і т. ін.), яку вживали представники привілейованих класів. [Стась (до економа):] Поглядай там на сторожу, щоб не спала. А то цяя свинота де тільки сяде, там і захропе (Вас., III, 1960, 460); Пан барон був прикро вражений, бо всі ці козацькі дикуни.. свинота якась, не скочили й не віддали йому чолом (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 433).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 71.