СВИНЯ́ЧИЙ, а, е. Прикм. до свиня́ 1. Свинячий гурт, уїдливий і пажерливий, зразу накидався на неї, рвав з рук, глушив її криком і мало не валив з ніг (Коцюб., II, 1955, 51); Дід його вважав за турка і наказав жінці свинячого м’яса і сала не давати, а краще дати молока з кукурудзяною кашею (Тют., Вир, 1964, 324); Петричко простягнув йому вроблений з свинячого міхура й обрамлений червоним полотном капшучок з тютюном (Томч., Жменяки, 1964, 31); Ранкову тишу прорізує свинячий крик — це вже десь Михай орудує, буде в когось свіжина (Зар., На.. світі, 1967, 113); // Признач. для свиней. Свинячий хлів; Свинячий корм; // Зробл., приготовлений із шкіри або м’яса свині. Господи помилуй од семи панів, свинячих постолів і вербових дрів [дров] (Укр.. присл.., 1963, 83); В оборі сталася пропажа: зник копчений свинячий кендюх (Ковінька, Кутя.., 1960, 32); // Такий, як у свині, власт. свині (у 1 знач.). Блиснули свинячі очі Масляка (Мик., II, 1957, 537); Коротколиций тюремник мовчки переступив поріг, підвів свинячі вії на слідчого (Стельмах, І, 1962, 451).
◊ Свиня́че ву́хо (у́хо) — уживається як лайка. — Нагаями Свиняче ухо! Жартувать, Чи що, ти хочеш? (Шевч., І, 1963, 83); — Ах ти, свиняче ухо! — гримнув на всю хату Чіпка (Мирний, I, 1949, 287);
У свиня́чий го́лос див. го́лос.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 73.