СВИСТ, у, ч.
1. Різкий, високий звук, утворюваний сильним видиханням повітря крізь стулені зуби або губи, а також за допомогою свистка; дудки і т.ін. З глибини ліса [лісу] чути триразовий свист (Фр., IX, 1952, 273); Кирило Тур вийшов із хати і почав звати свистом свого коня з гаю (П. Куліш, Вибр., 1969, 135); Дітлахи-пастушки з вереском і свистом вибігали навперейми машині (Смолич, І, 1958, 52); // Такі звуки як вияв осуду або схвалення кого-, чого-небудь. Він схопив тачку.. і під регіт та привітальний свист викотив за ворота (Ю. Янов., II, 1954, 48); У залі знову знявся шум. Оплески і пронизливий свист, вигуки обурення (Головко, II, 1957, 520); // Свистячий призвук, що утворюється під час утрудненого дихання, кашлю і т. ін. Щось мало бути цікаве в театрі, бо люди йшли.. Плили скрізь сани, дихали коні з свистом і з храпом і обкидали снігом (Коцюб., II, 1955, 189); Весь у вогні лежав [Ант] на помості, з грудей його виривались хрипи й свист, часом він заходився від кашлю (Скл., Святослав, 1959, 16).
Худо́жній свист — відтворення аа допомогою свисту якої-небудь мелодії, співу деяких птахів. З їхньої палати викликався на виступ лише один кавалерист, що володів нібито мистецтвом художнього свисту (Гончар, Циклон, 1970, 127).
2. Звук, який видають деякі птахи й тварини. Вилізла вона [черепаха] на сухеньке та й свистить. Свист був.. противний (Мирний, V, 1955, 349); Спів цикади дзвінкий перейшов в тихий свист (Л. Укр., І, 1951, 229); Десь у далечині почувся мелодійний свист кроншнепа (Досв., Вибр., 1959, 409); У травні весь ліс солодко гримів від солов’їного тьохкання й свисту (Донч., IV, 1957, 102).
3. Різкий, високий звук, утворюваний повітрям або парою, що вириваються через вузький отвір. Гук, свист од машин, шум води під помостом, свист од паровиків, це все так заглушило її, що вона боялася йти далі (Н.— Лев., II, 1956, 97); У всі щілини й дірки [паровоза] з шумом і свистом б’є пара (Еллан, II, 1958, 10).
4. Звук, утворюваний швидким рухом предмета, що розсікає повітря. Уже не чуть сичання зміїв [фашистів], і куль, і свисту нагаїв. Шумить золотоверхий Київ в морях червоних прапорів (Сос., II, 1958, 405); У повітрі наростаючий свист снаряда. — Ложись [лягай],— шепче Абдулаєв, і вони з Тимком падають у сніг (Тют., Вир, 1964, 496); Рідко лунали постріли. Свист щабель дзвенів у повітрі пронизливо і нескінченно (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 185); // Звук, утворюваний дуже швидким рухом повітряного потоку в шарах атмосфери. Павло стояв довго, прислухаючись до свисту й завивання гірського вітру (Кучер, Голод, 1961, 351); На вигоні, під свист снігової бурі, потужно поскрипують крила вітряка (Кир., Вибр., 1960, 287); // Звук, утворюваний тертям предметів. Знадвору чутно стукіт сокир, свист пили, гукання робочих людей (Л. Укр., III, 1952, 7); «Коли б не випасти, коли б не випасти!» — під свист санок гупає тільки одна думка (Стельмах, І, 1962, 62); Рая в цеху побоювалася усіх і усього. Її страхав часом ляскіт верстатів, гуркіт кранів, свист різців (Автом., Щастя.., 1959, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 73.