Слово "свистун" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СВИСТУ́Н, а́, ч.

1. Той, хто свистить. Один з них дістав з кишені свистало і почав свистіти. Господар ресторації мовчки дивився на свистуна (Казки Буковини.., 1968, 24); Загін Янка пересвистувався, і пластуни.. прозвали своїх «ворогів» свистунами (Трубл., III, 1956, 120).

2. розм. Дитяча іграшка, за допомогою якої утворюють свист; свисток. — Як будемо восени в городі на ярмарку, цілою громадою тобі свистуна купимо, — жартують батьки (Мирний, IV, 1955, 245); — Якого свистуна із верболозу вирізав,— усміхнувся хлопець, виймаючи з кишені двобічного свистка (Стельмах, На.. землі, 1949, 369).

3. перен., розм. Пуста людина; нероба, базіка. Він відчув раптом глибоку приязнь до Івана. Значить, це не просто свистун.. Ні! Це чоловік ідеї, якого не злякають тюремні грати (Кол., Терен.., 1959, 278); Почув я позад себе таке противне, образливе хіхікання. Безумовно, хіхікав Хома. Свистун нещасний! (Мик., Повісті.., 1956, 7); — Бачив я серед теперішніх молодих таких свистунів, аж плювати хочеться. Такі кручені, такі дженджуристі, що й не підійди до них. А придивитись — у голові затірка (Хижняк, Невгамовна, 1961, 275).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 75.