СВИСТЮ́ЧИЙ, а, е. Те саме, що свистя́чий 2. Пітьма ще посилювалася від тиші. Ні тобі пошуму листя, ні крику нічного птаха, саме лише чалапкання м’яких постолів по твердій лісовій зелені та свистюче дихання (Загреб., Диво, 1968, 152); Шабля в повітрі зробила свистюче коло (Ле, Наливайко, 1957, 291).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 75.