СВОЯ́ЦТВО, а, с.
1. збірн. Родичі не по крові, а по шлюбу. [Анна:] Свояцтво миле! Дозвольте вам тепера пояснити, чому се я таким ладом незвиклим врядила сю вечерю… (Л. Укр., III, 1952, 405); Ярмаркування почалося із зустрічей і чоломкання з ріднею, свояцтвом та знайомими (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 77).
2. Спорідненість, що виникає внаслідок шлюбу: стосунки між чоловіком і кровними родичами дружини, між дружиною і кровними родичами чоловіка, а також між родичами подружжя.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 101.