СВОЯ́ЧКА, и, ж.
1. Сестра дружини. Мені дуже мило іменно [саме] Вам дякувати за Вашу прихильність до моєї своячки Ольги Плешканівної (Стеф., III, 1954, 251); // Дружина брата. — Я розумію. На вас чекають невідкладні справи. Ви готуєтесь з моєю своячкою поїхати в Київ. — Бальзак ледь помітно кивнув головою (Рибак, Помилка.., 1956, 118).
2. діал. Родичка. По смерті батька взяла Гаву під свою опіку якась далека своячка, тітка чи стрийна, що жила в Дрогобичі (Фр., III, 1950, 49); Меланія не доводилась жодною своячкою Аркадієві, але все ж родичалася з ним (Вільде, Сестри.., 1958, 178).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 101.