СВЯТКИ́, то́к, мн.
1. Святкова пора від різдва до водохрещів (у православних). Вас і дядину, і всіх щиро цілую і кажу: «святий вечір, добрий вечір!», бо досі вже у Вас святки (Л. Укр., V, 1956, 74); Святки! Пора для серця мила! Ворожить молодь легкокрила, Котрій нічого ще не жаль (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 120).
2. Святкові дні (перев. великодні). Минулися і троїцькі святки — не посила господь милосердний дощу, хоч і молиться народ (Кв.-Осн., II, 1956, 130); — Христос воскрес! з святками будьте здорові! — сказала Параска, переступаючи через Кайдашів поріг (Н.-Лев., II, 1956, 336); Після великодніх святок гінці з Запорожжя дали звістку, що Богдан Хмельницький повертається вже од кримського хана (Стор., І, 1957, 364); * У порівн. Бенкетували в Тишкевича, а потім в Конецпольського, а далі в Потоцького. Бенкети тяглися тижнями, неначе великодні святки (Н.-Лев., VII, 1966, 226).
Зеле́ні святки́ див. зеле́ний.
3. у знач. присл. святка́ми. У святкові дні. Неділь вже, мабуть, з вісім буде — Святками до мене зібрались добрі люди… (Гл., Вибр., 1951, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 104.