СВЯТКО́ВИЙ, а, е.
1. Прикм. до свя́то1 1, 3-5. [Паріс:] Чого ж такі сумні? [1-й вартовий:] Потіхи мало на-го́лодно й на-су́хо тут стояти в святковий день (Л. Укр., II, 1951, 313); Хоч би вже швидше атака на вал! Цей настрій обіймає кожного з бійців. Знають, що вся країна в ці святкові революційні дні дивиться на них, чекає від них останнього удару (Гончар, II, 1959, 420); // Який буває, який влаштовують під час свят. Святковий вечір; Святкова ялинка; На мітинг ходили разом, а потім всією родиною за святковий стіл сіли (Зар., Світло, 1961, 48); Мати й сестра терпляче, урочисто ждуть, поки юний господар почне святкову вечерю (Гончар, Таврія, 1952, 10).
2. Ошатний, не буденний. Цілі юрми молодіжі [молоді], одягненої в святкову одіж, стояли на вулицях (Коцюб., І, 1955, 192); Білобороді аксакали робили нові і лагодили старі святкові сідла з полірованого дерева з костяною інкрустацією (Тулуб, В степу.., 1964, 61); * Образно. Старий Дніпро замигтів у його пам’яті своїм вічним святковим простором (Довж., І, 1958, 319).
3. перен. Урочисто-радісний, піднесений. Незважаючи на невдачу, настрій у всіх був бадьорий і святковий (Дмит., Розлука, 1957, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 104.