СВЯТКО́ВО. Присл. до святко́вий. Місто святково сяяло в огнях (Баш, Проф. Буйко, 1946, 6); Від її юного образу.. віє такою радістю, що вся кімната світиться і сяє, і все, що є в домі, виглядає якось святково (Довж., І, 1958, 111); В головному залі [клубу].. сиділи молоді й дорослі робітники, святково вбрані хлопці, дівчата (Досв., Вибр., 1959, 355); // у знач. присудк. сл. — Мабуть, сьогодні у нас неділя.. Так якось святково.. Не знаю, чи й вам так, як мені (Гончар, II, 1959, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 104.