СВЯ́ЧЕНИЙ, а, е, церк. Дієпр. пас. мин. ч. до святи́ти. Про посивілі замки й храми, Що відкидають вічну тінь, Де камінь, свячений віками, Для юних дише поколінь, ..Товариші мої писали (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 19); Старий був, смирний піп у нас, Іще з тих давніх, мало вчених, У Луцьку чи в Холмі свячених, Що то жили й робили враз Із мужиком (Фр., X, 1954, 277).
СВЯЧЕ́НИЙ, а, е. Над яким було здійснено обряд освячення. [Данило:] Моя свячена шабля не схибить, вона не зрадить так, як куля, її він не замовить, ні! (К.-Карий, II, 1960, 90); Максим Залізняк, кровна дитина Січі, став у голові поспільства,.. а чигиринський архімандрит Мелхиседек Значко-Яворськай дав Залізняку грамоту, а козакам роздали свячені ножі (Стор., І, 1957, 164); У хаті сиділа коло столу мати й сидів прадід, на столі бідне розговіння, суворо й урочисто подавала мати батькові свячений хліб (Ю. Янов., II, 1958, 185); Пізно ввечері, коли зійшов місяць, вона запарила якогось зілля, взяла свяченої води й пішла до Кирика (Добр., Тече річка.., 1961, 214); // у знач. ім. свяче́не, ного, с. Те, над чим було здійснено обряд освячення. Несе мужик у ночовках Додому свячене: Яйця, паску і ковбаси Й порося печене (Рудан., Тв., 1959, 199); Посідали вони коло мене, горілку мою випили, чисто все свячене поїли.. (Н.-Лев., III, 1956, 258); // у знач. ім. свяче́ний, ного, ч. Ніж, освячений для визвольної боротьби гайдамаків. Давно те минуло, як, мала дитина, Сирота в ряднині, я колись блукав, Без свити, без хліба, по тій Україні, Де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв (Шевч., І, 1963, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 106.