СВІДО́ЦТВО, а, с.
1. Офіційний документ, який підтверджує, свідчить якийсь факт або містить відомості про кого-небудь; посвідчення. Демидова не прогнали з гімназії, лише дали йому свідоцтво відходу і порадили записатися до іншої гімназії (Мак., Вибр., 1954, 77); Одержавши свідоцтво про закінчення школи, вона серйозно задумалась над тим, як їй бути далі (Збан., Переджнив’я, 1955, 89); Щороку вчені Академії [наук Української РСР] одержують близько 300 свідоцтв на винаходи (Ком. Укр., 1, 1969, 34); Свідоцтво про одруження; Свідоцтво про народження.
Метри́чне свідо́цтво див. метри́чний; Прохідне́ свідо́цтво див. прохідни́й.
2. заст. Свідчення. Коли актор розповідає вам про свій сценічний доробок, він показує саме ті афіші, які вважає найяскравішим свідоцтвом своєї суспільної корисності (Мист., 6, 1967, 13); Призвичаював [Міхонський] його розуміти історію.. аналітично, із свідоцтв та настроїв тогочасних людей, а не з готових, шаблонових конструкцій шкільних підручників (Фр., III, 1950, 37); Віки говорять. Слухай річ століть, Минулого свідоцтво незабутнє (Бажан, Роки, 1957, 226); Петро зовсім не бажав собі того, щоби панотець і Славко та свідчили фальшиво. Навпаки, він бажав собі свідоцтва правдивого (Март., Тв., 1954, 378).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 78.